Стаття 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року зазначає, що до об’єктів авторського права відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва, в т.ч. бази даних. Одночасно, стаття 10 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року зазначає, що не об’єктом авторського права розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду). База даних - сукупність даних, організованих згідно з концептуальним структурним описом характеристик цих даних, та зв’язків між відповідними об’єктами даних для підтримки однієї або кількох предметних областей (див. Національний стандарт України «Інформаційні технології. СЛОВНИК ТЕРМІНІВ. Частина 17. Бази даних» (ISO/IEC 2382-17:1999, IDT), який набув чинності на підставі наказу Держспоживстандарту України від 25.05.2005 №128 з 01.10.2006року). База даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп’ютера) чи інших засобів (див. статтю1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року). Викладач Державного інституту інтелектуальної власності (м.Київ) Валерій Ситцевой в статті «Плагіат – новорічний подарунок Міністру юстиції» (журнал «Інтелектуальна власність» №8’2008) зазначає: «Поняття «компіляція» у багатьох словниках тлумачиться як несамостійна, зведена літературна (наукова) робота, заснована на використанні чужих творів. Так, С.І.Ожегов наводить таке значення цього поняття: «Компиляция – соединение результатов чужих исследований, мыслей, без самостоятельной обработки источников, а также сама работа, составленная таким методом». Аналогічне тлумачення наводять автори словника «Толковий словар руського язика», підкреслюючи, що компіляції переважно використовуються у наукових працях. Згідно зі словником іншомовних слів «компіляція» (лат. Compilato, букв. – крадіжка, грабіж, від compilo – грабую) – це неоригінальна, несамостійна літературна чи наукова праця, побудована на використанні чужих творів…» Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою (див. статтю 21 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року).
«Новий словник іншомовних слів» (20 000 слів. Київ. Видавництво «Аконіт» 2007) зазначає лише, що: «Адміністрування (лат.) – 1. Управління, завідування. 2. Формальне управління, що здійснюється лише через накази і розпорядження.» Нажаль, законодавство України не містить тлумачення терміну «адміністративне провадження». В той же час, пункт «в» статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993року в противагу невизначеності щодо терміну «адміністративне провадження» містить тлумачення терміну «плагіат» (оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору). Валерій Ситцевой в статті «Плагіат – новорічний подарунок Міністру юстиції» (журнал «Інтелектуальна власність» №8’2008) зазначає: «У російській та українській мовах слово «плагіат» відомо з середини ХІХ століття. Це слово походить від грецького (plagios) – хитрість, лукавість, нечесність; середньокласичного латинського Plagiarius – злочинець та продавець рабів (пізніше – літературний злодій) та від пізньолатинського plagiatus –крадіжка, plagіator – злодій…» В.Д.Базилевич (доктор економічних наук) у підручнику «Інтелектуальна власність» (Київ, видавництво «Знання», 2006) на стор.199 зазначає: «У продовж тривалого періоду законодавство США передбачало, що у разі відсутності на творі попереджувального застереження про копірайт (©) твір вважався суспільним надбанням і кожен бажаючий міг його копіювати. Починаючи з березня 1989р., коли у США набрала чинності Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, проставлення цього попереджувального маркування перестало бути обов’язковим…» А якщо знак © нанесено на роздрукований з бази даних (яку передплачують) текст Закону України, наказ Міністерства, Указ Президента тощо? Ймовірно подібне ноу-хау в незалежній Україні є свідченням певної «бюрократичної якості» або рівнем фахової кваліфікації, в якій багато чого з погляду авторського права є відсутнє або залишилось на рівні сприйняття за часів СРСР. Володимир Дроб’язко в статті «Становлення системи правової охорони авторського права і суміжних прав в Україні» (журнал «Інтелектуальна власність» №8’2008) зазначає:
«… період розвитку українського авторського права у радянські часи пов’язаний з дією союзних Основ авторського права 1925 і 1928рр., а також прийнятого на їх розвиток Закон УРСР «Про авторське право» від 6 лютого 1929р. Хоча зазначені акти і передбачали можливість примусового викупу авторського права на будь-який твір за рішенням Уряду СРСР або УРСР, проте, розглядали це як винятковий захід, який на практиці майже не застосовувався. За всіма авторами визнавалося виключне право на створені ними твори, яке за законом 1925р. мало чинність протягом 25 років від моменту першого видання або першого публічного виконання твору, а з 1928р. стало довічним правом автора відносно більшості творів. Передбачався і перехід авторських прав до спадкоємців на період 15 років після смерті автора. Використання творів допускалося не інакше як на основі договорів з авторами, умови яких досить детально регулювались законом. Разом з тим основи авторського права містили досить широкий перелік випадків вільного використання творів. Так, не вважалися порушенням авторського права: переклад твору іншою мовою; використання чужого твору для створення нового твору, суттєво від нього відмінного; публічне виконання чужих опублікованих творів з виплатою автору гонорару тощо… На початку 60-х років під час кодифікації законодавства було вирішено включити законодавство про авторське право як самостійний розділ до Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік і до цивільних кодексів союзних республік. Положення про авторське право увійшло до Розділу ІУ Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік від 8 грудня 1961р. і до Розділу ІУ Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963р. Чинні раніше норми авторського права були суттєво переглянуті для подальшого розширення прав авторів, зміцнення їх позицій у відносинах з організаціями, які використовують їх твори, деякого скорочення переліку вилучень з авторського права. У 1973 році, коли Радянський Союз став учасником Всесвітньої конвенції про авторське право 1952р., у радянському законодавстві було вперше закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшився строк дії авторського права після смерті автора тощо… Переважна більшість спеціалістів, починаючи з 70-х років, обстоювала необхідність подальшого зближення радянського авторського права з принципами регулювання авторських відносин у більшості розвинених країн. З цією метою пропонувалося привести авторське законодавство у відповідність до вимог основних міжнародних конвенцій, зокрема вилучити з нього такі випадки вільного використання творів, як їх використання в кіно, на телебаченні, радіо тощо. Про своє бажання і готовність підписати Бернську конвенцію не раз заявляв Уряд СРСР. Із врахуванням цього був розподілений розділ «Авторське право» основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік, прийнятих Верховною Радою СРСР 31 травня 1991р. Основи цивільного законодавства 1991р. виключили вільне використання творів у кіно, на радіо і телебаченні, а також публічне виконання опублікованих творів без згоди їх авторів, розширили коло охоронюваних творів, подовжили строк дії авторського права до 50 років після смерті автора, вперше ввели охорону так званих «суміжних прав» тощо… Основи цивільного законодавства 1991р. повинні були набути чинності з 1 січня 1992р., однак, у зв’язку з розпадом Радянського Союзу (остаточно – в грудні 1991р.), цього не відбулося…»
|