НОВИНИ

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Васильківської об’єдна-ної державної податкової інспекції Київської області на ухвалу господарського суду Київської області від 15.12.2010р. по справі за позовом об’єднаної державної податкової інспекції Київської області до Приватного підприємства «Янус» та Приватного підприємства «***танок»про визнання недійсною угоди -

В даній справі позивач звернувся з позовом до суб’єктів підприємницької діяльності про визнання недійсними укладених між ними угод б/н від 01.04.2003р. та 09.09.2004р. про постачання будівельних матеріалів, промислового обладнання та послуг.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.12.2010р. провадження в адміністративній справі закрито в зв’язку з неналежність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу , а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає , що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Закриваючи провадження в справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Звертаючись до місцевого суду з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання, державна податкова інспекція на обґрунтування позовних вимог посилалася на статті 207, 208 Господарського кодексу України та просила визнати недійсним вищевказане господарське зобов'язання. При цьому вимоги щодо застосування судом наслідків, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, податковим органом не заявлялися, оскільки спірне господарське зобов'язання фактично не виконувалося.

Зазначені норми матеріального права (статті 207, 208 Господарського кодексу України) слід застосовувати, виходячи з того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, єнікчемним. Як зазначено в частині другій статті 215 Цивільного кодексу України, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. А тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Також, відповідно до вимог статті 48 Цивільного кодексу Української РСР (чинної на час укладення угоди від 01.04.2003р. ) у органів державної податкової служби відсутні повноваження щодо визнання угоди недійсною, оскільки нею не передбачено такого правового наслідку як стягнення в доход держави коштів, одержаних за недійсною угодою.

Відповідно до вимог ст.3 КАС України справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб’єктами стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а ці суб’єкти відповідно зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта.

Статтею 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до статті 2 цього Закону завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Крім того, органи державної податкової служби на підставі пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть звертатися до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Оскільки статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, тому дана справа не повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства .

Враховуючи, що судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

11) подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Справа про визнання угоди недійсною не повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства